monk sw light

2021 год

Словно и не было семи лет. Опять пытаются чего то объяснить, доказать люди, над которыми вежливо, а на самом деле грубо издеваются, по поводу Украины. Мерзавцы с подловатой, даже сладострастной, похотливой ухмылкой, повторяют все эти мемы-подлости, семилетней давности, без изменений, переводят стрелы на жертву, объект агрессии, разбирают нюансы насилия, а люди с хорошими лицами пытаются заглянуть им в глаза и увидеть душу, или объяснить ЛОГИКУ.

А все ведь все понимают, и они и вы, и сколько можно заблуждаться, или это проявление трусости, - уверять самих себя семь лет, что враг просто чего-то недопонимает, или недочувствует.

Да, это просто сознательные враги. Потенциальные убийцы и мародеры. Ваши враги и потенциальные убийцы, в том числе. Даже если они передовые люди, преподаватели ВЫШКИ (самой ВЫШКИ!), либеральные радиоведущие, или чудесные хипстеры, а теперь уже и зумеры (ах, какая у нас молодёжь), или ваши соседи и друзья, такие милые и продвинутые, и даже ЗАПАДНИКИ. Это ведь все просто кисея социализации, ПУФФ ветром войны, и ее нет.

И они стали такими с самого начала, точнее, проявились, как от капли реагента, мем-команды в 2014 году (смотрите, как можно, сказал и показал крысиный король, и ничего за это не будет), и дело не в имперскости, это слишком сложно, это просто инстинкт погрома, стервятничества, удовольствия от совместного насилия и грабежа, пусть даже для кого-то пока мысленного, от ощущения СИЛЫ и превосходства.

Фашизма и шовинизма в мае 45-го уже не было, испарился, а вот в 39 - дофига.

Ничего не изменилось, и не изменится от уговоров и "открывания глаз", это не черствецы и простецы, а враги, просто получающие своим глумливым "недопониманием" дополнительное удовольствие, кайф, мучая жертву еще до физического убийства. Можно не верить, конечно. Продолжать не верить. 2021 год.

https://facebook.com/story.php?story_fbid=4024726950921942&id=100001540314095
monk sw light

о хороших свнсбкх

Россияне: похищают, пытают, убиват крымских татар.
Россиянская аппазиция: ах, Крым, добро пожаловать в родную гавань!

Россияне: пытают и убивают сотни украинцев на Донбассе.
Россиянская аппазиция: Доктор Лиза пок-пок-кудах.

Россиняне: похищают, пытают, чуть не убивать Павла Гриба.
Россиянская аппазиция: Домик для уточки, суперджет для корги!

Россиняне: пытаются убить (неудачно), арестуют и пытают Навального.
Россиянская аппазиция: ОБОЖИМОЙ! РЕЖИМ СЛЕТЕЛ С КАТУШЕК! ЭТА ЖИ ФАШИЗМ!!

(Ц) Йож Туманный
monk sw light

Ну що, кирдик протестам в Білорусі

Подивився на останню зустріч Лукашенко і Хуйла, де вони зручно розтошувавшись у кріслах, типу в "демократичних прикидах", а попросту "на домашнєм", розігрують фінальну мізансцену цих всіх протестів.

І Лукашенко, здоровенний жлобяра, тихенько сидить і не відсвічує, скромно зсунувши ніжки, в порівнянні з карлоном, який сидить, широко розкинувши ноги, як гопуня в метро, щоб зайняти більше місця на три сидіння і занотовує в блокнотика всю цю галіматью, що віщає карлон, який в цей час явно нахабно либиться. І видно, що Хуйло прямо тоне в цьому кріслі, воно велике для нього, але на візуальному рівні він демонструє, що він тут альфа-самець.

І оцей прямо сидячий за партою битюг Лукшенко, одягнутий в темне, щоб здаватись менше і карлон в світлому, щоб здаватись більше, все це нам демонструють. Причому у Хуйла ще і є в наяності піджак, щоб ясно було, з першого погляду, хто тут начальство, а хто лох. І двійочник Лукашенко, який допустив оці всі ваші протести, сидить і чемно, з потною лисиною пише в блокнотика мудрі думки пахана. Проводить наполегливо роботу над помилками. Бо могли поперти зі школи, але він раптово взявся за голову. Такий меседж.

А віщає Хуйло про "тєсниє гуманітарниє связі" між "блізкімі народами", з однією культурою, мовою і спільною історією. І в цій розіграній театральній сцені все добре зчитується, хто тут пахан, а хто стоіть раком біля параші. Це якщо перекласти все на їх поняття.

І пригадалось мені, що коли зкинули Януковича і захопили Межигір'я, я не те що був вражений, бо я і так собі уявляв, що там може бути, а просто звернув увагу, що в кабінеті у дорогого Віктора Фьодороича є, як не дивно, бібліотека. Бо, який же кабінет без бібліотекі? Тим більше у президента. Така бібліотека, в стилі нуворіша з 90-х, де стоять подарункові видання, які ніколи не витягаються з полиць, щоб не припали пилюкою. Або це просто можуть бути макети книг, де є тільки корінці, просто для "атмосфери".

І от ходжу я по цьому кабінету, звідки він керував країною і де обмірковував свої державницьки думи і роздивляюсь, що не в шафах, а що лежить так, ніби цими книжками все ж такі користувались. А це все такий собі натурально ринок Петрівка, видання з золотим тисненням, типу "Імператріца Єкатєріна ІІ, матушка зємлі русской і ісконной Новоросіі", "Святой Ніколай ІІ, от дєцкіх лєт до грандіозних свєршеній", "Сто відомих малоросів, от Кіріла Розумовського і до кінця", "Толстой і Достоєвскій в вакуумі", "Товаріщ Сталін наш отєц родной", "Трієдний народ, який хочуть розділити" . І оцю всю хуйню він явно відкривав і туди заглядав.

І думаю, що якщо б ми тоді не перемогли, а отак от під пісні Цоя штовхали автозак і знімали тапочки, щоб залізти на лавочку, а не боролись і воювали, то і наш би упиздень сидів би потім з блокнотиком і записував про "тєсниє гуманітарниє связі". Які він прекрасно розумів по цим книжечкам, які йому дарували і казали: "ви Віктор Фьодорич, нє вийобуйтесь, а читайте, читайте, а що не ясно то записуйте в блокнотика, бо потім спросять".

Братів білорусів мені щиро шкода. Бо вас зараз всіх пересаджують, запресують і будуть жахливо ламати, покі не зламають всіх хто хоч якось рівно стояв. Мені навіть страшно уявити, що зараз з вами буде. І це буде вам жахливим уроком. І, можливо, що той хто після цього виживе, залікує рани від тортур, набереться сил, переосмислить, що відбулось, той і зробить Майдан. Який ви так не хотіли і який так боялись і зневажали. Іншого шляху зкинути оці "тєсниє гуманітарниє связі" не вийде. Щиро шкода, що ви не дотисли. А у вас замість Майдану тепер цей фарс з блокнотиком і зони. Он як знущаються з вас. І будуть з потрійним азартом тепер срати вам в макитри. Розумію чому не дотисли, розумію, що все формується і осмислюєтья поступово. Просто, щиро шкода.

(c) Alexa Mann
monk sw light

Про ментальне холуйство

Так, а що там з протестами за поребріком? Все, закінчились? Холодно, нєбось? А у мене тут, в полі зору, здавалось би, цілком притомні люди загарались, як вони мріють, щоб "у них все вийшло". І де воно? І що конкретно, щоб у них вийшло? Це ось питання. Хотілось би почути формулювання. А його нема, бо там вьюга і мьортвиє с косами стоят. І призивали ці люди не ігнорувати всю цю бадягу, що цікаво. Так ось, не ігнорую, цікавлюсь. Правда, нема чим.

Челядь познімала на смартфони, як пиздять "поколєніє тік-тока" і пенсіонерів та і розійшлась по домам. Сама яскрава подія їх протесту, можна сказати символ, це революційна декларація про рішення насрати в автозаку. І то до справи не дійшло. І тут вони виявились пиздунами-развлєкатєлями. Хоча це єдина галузь, в чому вони шарять тему. Тут вже треба віддати належне, вміє насрати великий народ. А тут, щось не вийшло. Ну як так? Чи втратили вже всі свої основні навички розвинені сторіччями? Не ясно.

До чого я гну. От на днях принесло мені фейсбуком лютий срач російськой прогресивной общественності, а саме художньої інтелігенції, хто у них за що мазу тягне. Я собі думаю, дай подивлюсь. Не буду ігнорувати, по завету деяких моїх співвітчизників. І там у них, звісно, розкол стрясся. А це, щоб було зрозуміло, не просто якись рядові художники і навколо, а саме їх контемпорарі арт, люди на остріє атаки, мислителі ліберальних поглядів і відомі контркультурщики. Можна ці всі характеристики, звісно, спокійно брати в лапки. Через невідповідність дійсності. Бо по суті вони є конформістами. І здетонувала у них ця вся катавасія з отруєнням і арештом навального, фільмом про дворєц, інші зловживання їхнього тирана і таке інше. А дивитись і заміряти рівень думки запоребрікового прогресивного суспільства можна саме по ним, причому спокійно.

А там у них протестні настрої виглядають так: люди вирішують за кого вони, чи за старого ботоксного кагебешника, чи за молодого шовініста фсбешника. Ти за КГБ чи за ФСБ. Такий у них вибір і через це нервова атмосфера. Хто буде у них начальством загораються і все. Не більше. І більш прогресивні і ліберальні, як їм, звісно, здається, навальністи, квьоленько нападають на зашкорублих і зовсім вже маразматичних путіністів. Тобто по світогляду це всі одні і тіж самі холуї і челядь, в парадигмі русского міра, з усім внутрішнім імперським і фашистським нутром. І тільки хто буде у них царь-батюшка — це яблуко роздору. От і все.

Це з приводу переживань, щоб "у них все вийшло". Не переживайте. У них, як раз, все вийшло, причому давно і чудово. І виглядає це саме так.

Якщо порівнювати з нашими реаліями, рівень розуміння того, що робиться навколо, у цих "прогресивних" людей, знаходиться навіть не на рівні 2013 року, перед нашою революцією, а навіть не на рівні 2004-ого. Тобто відставання іде десь на 20 років. І нічого там не буде.

А во дворєц в Геленджик їм і так зроблять екскурсії, без захоплення його революційним народом. А якщо хорошо служив, то і безкоштовні. Щоб вони могли там повийобуватись один перед одним, хто у них ліберал, а хто прислужник кровавого режиму. І який у них смак, а не отето все з канделябрами. І поселфіться, кудиж без цього.

Upd. Тут треба зауважити, що мені зовсім не смішно з їх «протесту». Це презирство. Ось більш точне слово, яке хоч в деякий мірі доносить основну емоцію, що до наявного стану речей. Коли все на що вони здатні, це ментальне холуйство, що вписуютєся за симулякр.

(с) Alexa Mann
monk sw light

Spotify создает фейковых музыкантов с фейковыми песнями

Пост о том, как Spotify создает фейковых музыкантов с фейковыми песнями, чтобы платить меньше отчислений реальным музыкантам за их реальные песни.
https://twitter.com/SociableBarely/status/1349788411926777856

В официальных плейлистах Spotify часто фигурируют песни никому неизвестных исполнителей с десятками, а то и сотнями миллионов прослушиваний. Например, Ana Olgica. Как гласит профиль на Spotify, это «дочь известного македонского скрипача Александра Ольгика» (в интернете об этом скрипаче нет ни слова), её музыка «идеально передает меланхолию балканского наследия».

Песни Аны Ольгика (Ольгики?) весьма популярны на Spotify и часто попадают во всевозможные плейлисты. Но вот незадача – эта исполнительница не присутствует ни в одной социальной сети, у неё нет живых записей и интервью, а немногочисленные фотографии надерганы из стандартных стоковых подборок. Музыка есть - музыканта нет. И таких загадочных «музыкантов» с сотнями миллионов прослушиваний в каталоге Spotify предостаточно.

Большинство из них принадлежат лейблу Epidemic Sound, зарегистрированному в Стокгольме. По чистой случайности, там же располагается штаб-квартира Spotify. По еще более чистой случайности, обе компании спонсируются инвестиционным фондом Creandum. Кроме того, в профессиональной музыкальной среде Epidemic Sound известен абсолютно драконовскими условиями сотрудничества, по которым музыкант лишается всех прав на свои творения, включая возможность получать авторские отчисления.

Вырисовывается следующая схема: Spotify через свой ручной лейбл Epidemic Sound скупает по дешевке песни никому неизвестных музыкантов, затем выдумывает для этих песен фейковых исполнителей, рисует обложки, дает новые названия и загружает их на сервис, устраивая агрессивную ротацию в официальных плейлистах. Вкусные роялти от сотен миллионов прослушиваний идут в карман Epidemic Sound, т.е Spotify.

Но это лишь верхушка айсберга.

Как известно, авторские отчисления у Spotify напрямую зависят от количества прослушиваний: чем популярнее песни исполнителя, тем больше он получает отчислений. Забивая плейлисты своими фейковыми песнями, Spotify снижает количество прослушиваний песен настоящих музыкантов, тем самым выплачивая им меньше отчислений. Для гигантов поп-индустрии с миллиардами прослушиваний вся эта мышиная возня незаметна. А вот независимых исполнителей такая «бизнес-модель» попросту обворовывает и ставит на грань выживания.

Но и это еще не всё.

В прошлом году Spotify объявил о «поддержке независимых исполнителей» и выкатил новую схему сотрудничества: песни нишевых музыкантов будут чаще попадать в официальные плейлисты (= получать больше прослушиваний), но отчисления при этом… да-да, будут меньше. Проще говоря, Spotify использовал собственные фейковые песни как рычаг давления на независимых исполнителей, чтобы принудить их согласиться на невыгодные условия сотрудничества.

https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=149081510350487&id=105774734681165
Приборо
  • npubop

Но мы все-таки выжили

Евгений Ройзман:

Н Е Л Ю Д Ъ "ПОСЛЕДНЯЯ ПЕСНЯ КОБЗАРЕЙ"

По всей Украине большевиками официально было объявлено, что кобзарей из всех областей приглашают в Харьков на Всеукраинский кобзарский съезд. Все должны были появиться с бандурами, потому что кроме собственно съезда, будут и творческие соревнования.

30 декабря 1930 - день открытия съезда. У каждого в руках инструмент, каждый одетый в праздничную вышиванку. Съезд открылся совместным исполнением Шевченко «Реве та стогне Дніпр широкий …». Представьте, весь зал (собрались мастера высшей пробы) вдохновенно поет! Делегатов (337 человек) держали в зале до вечера, затем, под строгим наблюдением, стали выводить во двор, плотно уложили в грузовики и накрыли брезентом.

Уже через один час все делегаты были в железнодорожных вагонах для животных. Их привезли к окраинам станции Казачья Лопань, вывели из вагонов в лесополосу, где были заранее вырытые траншеи. Выстроили незрячих кобзарей и лирников, также их малолетних поводырей в одну шеренгу.

Отряд особого отдела НКВД начал расстрел. Когда все было закончено, тела расстрелянных забросали известью и присыпали землей. Музыкальные инструменты сожгли рядом.

В декабре 1933 на пленуме Всеукраинского комитета профсоюза работников искусств коммунистическая верхушка назвала украинские народные музыкальные инструменты «классово-враждебными».

Власти обязали музыкальные фабрики производить гармошки, баяны и балалайки даже не сотнями, а миллионами. К травле кобзарей подключают и советских писателей — Юрий Смолич писал: «Кобза таит в себе полную опасность, потому что слишком крепко связана с националистическими элементами украинской культуры, с романтикой казацкой и Сечи Запорожской. Это прошлое кобзари старались непременно воскресить. На кобзу давит средневековый хлам кафтана и шаровар".

Эта трагедия, как ее называют, «харьковская трагедия», нанесла непоправимый удар по украинскому кобзарству. Уже никогда больше не ходили и не ходят кобзари по селам Украины, не поют своих знаменитых дум и исторических песен, и сохранились их песни только благодаря этнографам-профессионалам, которые с голоса еще живых кобзарей записали их тексты и музыку, и звучат они теперь только со сцены в исполнении профессиональных певцов.

Посмотрите фильм "Поводырь" о тех событиях.
"ПОСЛЕДНЯЯ ПЕСНЯ КОБЗАРЕЙ". Художник Николай Якимец
äffchen

Нашивочкін і сіськовьорт

Друзі вже неоднарозово запитували, а як там Нашивочкін. Чи він живий, здоровий і як його діяльність. Орудує Нашивочкін на повну катушку, все з ним в порядку. Зараз роскажу одну з останніх драматичних історій з елементами тріллера.

Але короткий ввод в географію, перед основним предметом біологією. В нашому будинку є широкий пожежний в'їзд, продуманий чехами в благословенних 30-х роках, щоб пожежні машини могли в'їхати у двір минаючи брами. Акурат навпроти цього в'їзду знаходяться зараз смітники, а за ним парчок з пам'ятником генералу французької армії, видатному астроному і міністру оборони Чехословаччини Мілану Штефанику.

Територію навколо пам'ятника облюбовали тінейджери, які тусят там постійно, слухають репчик, катаються на скейтах і БМИксах, виконуючи трюки по бардюрах, курят сигарети і тягають слюні. Ця тусовочка виглядає дуже живописно, натурально, як кадри з фільму Ларрі Кларка "Kids", враховуючи, що більш старші тусять біля Драмтеатру, а тут збираються такі, що їм років по 12-13. І все б було добре, але там же поруч пролягає і маршрут Нашивочкіна в гастроном розташований на вулиці Гойди, який є закарпатським письменником, що хоча і невідомо що написав, але гастроном там відкривається раніше ніж всі і там наливають. І наливають там настільки душевно, що збирається там вже публіка по інтересах, як в англійський клуб і повертається вона до хати вже на повних рогах. А іноді і раком. Хоча раком переважно, що вже там казати.

І, звісно, що конфлікт інтересів Нашивочкіна, який повертався до дому на куражі і всіх ціх ларрікларківських скейтерів і їх лолітоподібних подруг мав статись просто неминуче. Бо дорога на водопой у нього пролягає саме там. Один з них я і застав, як раз виносячи сміття і спостерігав на власні очі цю епохальну бітву ідей, в дусі дебатів доктора Пітерсона з доктором Жижеком.

Нашивочкін, в генеральській дубльонці на голе тіло і міховій шапці з казирьком, тобто в звичайному для не особо теплої пори року комбінації і в настроєнії, підрулив з гастроному, як раз на виконанні одним маленьким скейтером своїх слайдів і грайндів, з лихим вилітом із-за смітників. В прокуратурі, де все життя до того працював Нашивочкін, такого хамства явно не терпіли.

Нашивочкін зупинився, закляк, обдивився мутним оком все царство малолеток, яке безпечно тусило біля пам'ятника Штефанику і ринувся прямо в це пекло, як караючий меч правосуддя. Виглядало це правда, як коли дурний голуб преться в зграю горобців. Горобці теж були не готові до такого і ахуїли від вигляду абсолютно бухого дяді в розпахнутій дублянці і міховій кепці з казирьком, який щось погрозливо булькотів. Там він стикнувся з компанією лоліт, яка сиділа на бардюрі і пила свої фанти і спрайти.

— Распітіє в общественних местах! — крикнув опитний Нашивочкін, у якого різко загорілась червона кнопка, як у Темінатора, від наведення на ціль, прямо у мозоку.
— Не соблюдаєм! — крикнув наступний короткий меседж Нащивочкін. Звернення у третій особі, це до речі, непоганий маркер для того, щоб зрозуміти, що перед тобою ветеран правохоронних органів. В цей момент Нашивочкін різко розпахнув дубльонку і поліз у внутрішню кішеню, напевно, рефлекторно за червоною книжечкою, чи за табельною зброєю, чи за окулярами, чи ще за якоюсь бідою, але виглядало це, як акт екгебіціонізуму в парку, перед малолетками. Лоліти з криками "він голий і бухий" мітнулись в розсипну. Оця страсть Нашивочкіна, любителя порядку і гранітного столпа суспільства, постійно вишивати на голе тіло незрозуміла нікому і досі.

Нашивочкін спочатку ліхо почав погоню, бо, як відомо тікають тільки правопорушники. Чесна людина ніколи не тікає, навіть якщо тебе переслідує п'яний довбойоб в кожуху на голе тіло. По дорозі йому зустрівся маленький скейтер в тракері, якого Нашивочкін швидко заарештував засобом хапання за капюшон. Довольний швидко проведеним арештом і всім кіпешом з криками і матюками, якій піднявся навколо, Нашивочкін витягнув руку з піднятим вказівним пальцем, готуючись до третьої репліки, яка напевно мала все розставити по поличкам.

Але маленький скейтер, який до того майже висів на руці Нашивочкіна і трепихався, якось хитро ізєбнувся в повітрі, розвернувся і зробив Нашивочкіну різкий сіськовьорт. Як колись Хенк Муді, раді шутки, своєму лисому корешу. Ахуєвший від цього Нашивочких страшенно заволав, як бабуін, якого розідрав леопард, на всі джунглі і випустив на волю маленького скейтера. Напевно від несподіванки.

Далі події розвивались стрімко і по накатаній. На крики раненого засобом сіськовьорта Нашивочкіна з двору з'явилась його дружина Антоніна Нікіфорівна. Була коротка стадія переслідування самого Нашивочкіна навколо пам'ятника генерал-астронома Штефаника. Від погоні він уходив грамотно і зігзагами, але все закінчилось доволі швидко. Нашивочкін був пленьон Антоніною Нікіфорівною відомим борцовським прийомом двойной нельсон і отконвоірован до під'їзду, де відбулась страшна екзекуція з глухими ударами по телесам і репліками "де твої ключі?" і "я ж казала з дому не виходити".

Ці коротки події продемонстрували, що еволюція не спить і харчовий ланцюг може бути не таким коротким, як хотілось би екс-прокурору Нашивочкіну. Який, раптово, з переможного переслідувача перетворився на беззахісну жертву більш ловких і цілеспрямованих хижаків.

(с)Alexa Mann

äffchen

ПЕТРЕ ОЛЕКСІЙОВИЧУ, ВИ СПРАВДІ ВВАЖАЄТЕ ЛЕСЯ ПОДЕРВ’ЯНСЬКОГО «КЛАСИКОМ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ»?

Коли мені мій приятель сказав, що Петро Порошенко на своїй сторінці у Фейсбуці привітав з днем народження Леся Подерв’янського, я не повірив. Якщо скористатись сучасним сленгом, то я сприйняв це як треш, абсурд.
Однак, на жаль, я помилився.
«ЩИРО ВІТАЮ СПРАВЖНЬОГО КЛАСИКА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ, НЕПЕРЕВЕРШЕНОГО МАЙСТРА ГОСТРОГО СЛІВЦЯ, ОБДАРОВАНОГО ХУДОЖНИКА, ВІЧНО АКТУАЛЬНОГО ТА СУЧАСНОГО МИТЦЯ», - написав Петро Олексійович.
Спершу скажу, що в Україні є наші сучасники-письменники, творчість яких уже увійшла в золоту скарбницю української культури, і вони є гордістю української літератури.
Проте чомусь не всіх Ви, шановний Петре Олексійовичу, вітаєте – навіть з ювілеями.
При цьому «вічно актуального» («вічно» -- Ви бодай розумієте, під чим підписуєтесь?) Ви вітаєте навіть не з «круглою датою», а так – «з днем народження»…
Показово, що абсолютна більшість коментів на сторінці Порошенка – похвальні, а чиясь доця ще й пишається тим, що читала своїй матері вголос твори Подерв’янського, а та істерично сміялась. Так Ви ще діткам своїм прочитайте, шановна пані, хай теж істерично посміються…
Втім, я їм не дивуюсь.
Вони живуть у світі химерної реальності, в якому брехня називається правдою, перевертні попідростали й бенкетують, а паяц стає королем…
Я звичайно, не пуританин. І живу в світі, переповненому матюччям як пластиковим сміттям.
І Подерв’янський, безперечно, «неперевершений майстер гострого слівця».
…Хтось скаже: а що, Подерв’янський -- це «креативно». А критикують його безнадійно відсталі від часу «шароварники».
Так, креативно. І талановито – згоден.
Однак, панове, мусять бути «межі жанру»!
Мабуть, недобре на весіллі голосити, а на похороні реготати.
Хоча це, можливо, для когось буде «креативно».
Мабуть, недобре одягати свиню у смокінг.
І недобре справляти нужду посеред Майдану чи на сцені Національної опери.
Правда ж?
Так хай би Подерв’янський і надалі тішив своїм яскравим талантом шанувальників в інтернеті чи по якихось нічних клубах – ніхто ж не забороняє. Свобода слова і свобода демонстрації.
Але ж чому лідер потужної демократичної проєвропейської сили публічно зізнається в симпатіях до творчості представника маргінальної субкультури, широко відомого використанням у своїх творах обсценної лексики, чужої і не відомої для українців багатьох поколінь? У нього ж закроєного в три поверхи матюччя більше, ніж у лексиконі кондового «сапожніка»!
Невже Ви справді думаєте, Петре Олексійовичу, що це додасть Вам політичної підтримки і авторитету серед виборців?..
Шановний Петре Олексійовичу, Ви читали твори Подерв’янського? Слухали його п’єси? Вони Вам справді подобаються? Ви в захопленні від них?
Чи, може, привітання від Вашого імені нашкрябали Ваші недолугі радники з питань культури, насправді дуже далекі і від культури загалом, і від української національної культури зокрема?
Я не здивувався б, якби Подерв’янського вітали прихильники «русского міра», адже «русскій мат», який так полюбляє Подерв’янський, як і «мурка» – невід’ємна, органічна його частина.
Так само я не здивувався б, коли б це зробили «слуги народу», «обізнаність» яких з українською літературою у кращому разі починається і закінчується «якимсь Жаданом», а всі ці «нечуй-левицькі» зі «старицькими» для них – суцільна нудьга і деструктивний хлам.
Але ж привітали Ви, Петре Олексійовичу!
Невже Ви і справді вважаєте Подерв’янського «класиком української літератури»?
Тоді запропонуйте поставити твори «обдарованого художника» на сцені наших кращих українських театрів. Висуньте його на здобуття Шевченківської премії!..
Наскільки мені відомо, досі жоден літературознавець чи літературний критик так його не возвеличував. Навіть з числа найбільш «постмодернізованих». Бо навіть вони розуміють, що марна справа – тулити горбатого до стіни.
Ви – перші!
Та ж Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Василь Стус, Григір Тютюнник, не кажучи вже про Тараса Шевченка, Івана Франка і Лесю Українку, в гробах перевертаються від того, що до їхньої когорти безсмертних долучився «геній матюччя»...
Це ганьба і наруга над великою українською літературою, шановний Петре Олексійовичу – називати Леся Подерв’янського «класиком»…
Я розумію, що світ нині перевертається, і що сьогодні – час популістів, горлохватів і клінічних ідіотів.
Але ж хтось мусить оберігати нашу Традицію, наші національні цінності, нашу українську культуру.
Хтось мусить оберігати наші святі вершини – бо якщо цього не робити, то все потоне в океані цивілізаційних нечистот, а ми захлинемося від бруду, брехні і зла…
Шановний Петре Олексійовичу, на Вас дивляться, у Вашій боротьбі за Україну Вас підтримують мільйони українців (я – в їх числі).
Стріляти собі в ногу – лити воду на млин наших ворогів.

https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=10223604698933620&id=1475195478
äffchen

о голодном художнике

Цікава тема, яку треба більш ретельно дослідити. В рамках деконструкції хуйні, яка програмує життя цілих поколінь. Запишу покі що тезисно.

Завжи помічав, що в навколохудожніх розмовах, або в коментарях, періодично і навпрочуд стабільно з'являється якась людина, яка каже "Художник має бути голодний". Причому це може бути в тему, може не в тему, може бути іронічно, а може на повному серьйозі, може сумно, а може зухвало. Короче, може бути по-різному, але факт, що це якась стала ідіома. Оця зв'язка професії "художник" і "має бути голодний" є дуже стабільною у свідомості суспільства, причому настільки, що декларується абсолютно безапеляційно. Як те, що взимку холодніше ніж літом.

Я завжди цікавився суспільними стереотипами, яки програмують поведінку цілих поколінь, а тут бачу, що ніфіга собі, а я навіть не здогадуюсь про походження саме цього. Хто це взагалі вигадав, яким чином це пішло в люди, який мало зпершу сенс і чи коректно використовується. Але ця хуйня настільки стало присутня в навколишньому середовищи, як стереотип відношення суспільства до художників, який має потужні наслідки, що аж стало не по собі.

Щиро думаючи, що то може я один не в курсі звідки це взялось, я вирішив провести невелике дослідження і розпитати людей. Було поставлено два питання: "чи знають вони цю фразу?" І "чи знають її походження і в якому контексті вона використовується?" Попросив при цьому не користуватись Гуглом. Опитав я таким чином десь людей сорок, причому не тільки художників, а і мистецтвознавців, культурологів, музикантів, письменників, лікарів, бізнесменів, філологів, істориків, журналістів і навіть політтехнологів. Фразу, звісно чули всі. А от походження її не знає ніхто. Були цікаві версії про її походження і здогадки про період виникнення. Одна людина навіть сказала, що це з якогось радянського фільму, що є як раз правдою. Версії про походження з роману Еміля Золя "Творчість" і, що це перефразоване висловлювання Чехова, з приводу того, що "голод єсть малодушиє, что человек создан для борьби с природой, что нє єдіним хлєбом сит будєт чєловєк, что нє тот артіст, кто нє голодєн" були самі цікаві. Також були версії про ранньокапіталістичне і ранньораденське походження. І про контекст теж, в сенсі, що художник має бути голодним "до життя", а не фізично, інакше він нічого не створить.

Але факт такий: ми живемо в стереотипі пізньорадянської доби, а саме цитати вирваної з контексту фразочки з дітячого радянського кінофільму 1974 року "Автомобіль, скрипка і собака Клякса". "В нарід" вона пішла по принципу, як, коли радянський обиватель безкінечно цитував якись "С льогкім паром" чи "Операцію Ы", де речення з одного контексту переноситься у власне життя, а часто в інший контекст і набувають ідіомічності. Повністю фраза звучить так: "Артист должен ходить голодным! А девочка плакать не должна!". Порадую вас, тут є навіть два потужних стеріотипа. Звідти і пішли модифікації "художник должен бить голодний", чи "талант должен бить голодний". За нашим західним кордоном це все, взагалі, сприймається, як повна пурга. Що очевидно.

В сучасному контексті "Художник має бути голодний" використовується, як пояснення, чому суспільство, а якщо брати вужче, то його масовий представник, має повне право не платити художнику за його роботу, чи платити менше ніж іншим, чи взагалі не оцінювати її в матеріальному контексті. Таким чином суспільство робить для художника "велике добро", тому, що "ситий", чи "присичений" художник нічого не створить. Це суспільна індульгенція, яка виправдовує, що його просто необхідно тримати в таких умовах, бо саме для художника це "благо". Якщо загострювати, то його навіть можна кинути на бабло, так як це в його ж інтересах. Тобто цей стеріотип є програмою дикунських і диструктивних суспільних стосунків, по принципу "сама винувата". І, як виправдання, прижився він в пострадянських мізках, як поліп, дуже потужно.

Короче, тема для мене цікава, деконструювати це все необхідно і мені цікаво, чи хтось досліджував вже цей стеріотип, чи є ще версії його походження і переносу інші контексти? Цікавий він тим, що заклав основу якогось абсолютно вивернутого суспільного договору, який триває вже поколіннями.

(с) Olexa Mann
äffchen

бедолага Стивен и рога судьбы

Духоподъемная история из Лондона
- совершенно неправдоподобная и абсолютно реальная, по которой наверняка снимут народное кино. О толерантности и пенитенциарной реабилитации.
Короче, семнадцать лет назад один простой парень Стивен в Англии пошел в паб со своей сестрой и друзьями. В пабе местный пожарный на эту сестру как-то не так посмотрел и что-то ей сказал - а может и за жопу ущипнул - дело еще до миту было. Вышли поговорить на улицу и паренек наш этого пожарного в драке убил.
Дальше - суд, приговор - двадцать лет тюрьмы. Пацан сидит семнадцать лет, исправляется, возмужал, понял жизнь, на хорошем счету у администрации, но не ссучился, хотя и мог.
От срока пара лет осталась, он уже сорокалетним мужиком стал, а у них в Англии за хорошее поведение выпускают иногда из тюрьмы в увольнительную. Ну и его тоже, значит, выпустили, как пришло время - отправили в Лондон на конференцию по адаптации бывших заключенных и семинар по толерантности.
А в это время молодой исламист-джихадист Усман Хан - такой знаете со сросшимися бровями и страшной черной бородой - решил совершить в Лондоне теракт. Взял огромный кухонный нож и побежал в центр города аллах акбар делать. Бежит, видит неверные сидят в пабе и начал на них со своим ножом бросаться.

А наш Стивен, аккурат после семинара по толерантности под конец своей увольнительной сидел в том же кабаке и ужинал с другом. Увидел, как какое-то животное пытается людей убивать и орет экстремистские лозунги. Бар же был, как и все в Лондоне, старинный. Хозяева на стену даже рог нарвала повесили еще при Королеве Виктории. Стивен тот рог со стены сорвал и начал им террориста мутузить - так и выгнал совсем из паба, а там уже менты подъехали и застрелили незадачливого шахида на ближайшем мосту.

Стивен вернулся вечером в тюрьму, как положено. О его геройствах доложили на самый верх - дело даже до Королевы дошло, и она повелела Стивена помиловать, но сперва спросить у семьи того пожарного, которого он давным давно в драке насмерть зашиб. Сын пожарного - уже студент двадцатилетний - так им и говорит : «Я верю в то, что люди меняются - вот геройский поступок Стивена лучшее тому свидетельство. Выпускайте, чего уж там».

Так Стивена и выпустили, а головореза зарыли как собаку.

Такая вот история

(c) Andre Yanpolsky via FB